Невербальна дитина

Багато людей, з аутизмом, можуть мати порушення або труднощі функціональної комунікації. Іноді це пов'язано із захворюваннями, такими як патологія розвитку мови або апраксія. Однак, найчастіше причина полягає в значному дефіциті розвитку навичок у сфері мотивації, обробки мовлення та соціальної взаємодії. Затримка мовлення також буває спричинена серйозними вушними інфекціями, які могли призвести до зниження слуху або негативно вплинути на обробку мовлення на найважливіших етапах розумового розвитку.

У своїй практиці фахівці АВА часто стикаються з невербальними дітьми. Термін "пре-вербальний" або "невербальний" означає, що індивідуум не використовує вокальну комунікацію у функціональний спосіб на постійній основі (термін "невокальний" або "немовленнєвий" з професійного погляду є більш переважним, оскільки вербальна поведінка може містити в собі і неекпресивну комунікацію, наприклад, мову жестів). У переважній більшості випадків замість типового мовлення такі люди використовують комунікацію неефективним або невідповідним способом (ехолалія тощо). Вони часто спілкуються за допомогою вказівних жестів, направлення дій інших і, в цілому, за допомогою власної поведінки. Практично будь-який терапіст стикався з ситуацією, коли маленька дитина, не вимовляючи жодного слова, контролює життя всієї родини відповідно до своїх бажань. Батьки такої дитини, зазвичай, знають, що два зойки означають "увімкни телевізор", примхливий плач означає "візьми мене на руки", а поштовх брата означає "я не хочу гратися" тощо.

Важливо, щоб під час роботи з невербальними дітьми мета полягала не тільки в навчанні "говоріння". Метою має стати ефективна комунікація дитини. Навіть вербальні діти не завжди спілкуються ефективно. Ситуація, коли п'ятирічну дитину навчають розрізнення кольорів і частин тіла в той час, як вона не може повідомити дорослого про те, що вона голодна, добре ілюструє приклад дитини, яка вміє розмовляти, але не користується своїм мовленням для спілкування. 

Коли ви думаєте про "вербальну" дитину, необхідно думати не тільки про "говоріння". У який спосіб дитина спілкується? Чи має вона гарне рецептивне мовлення, навіть якщо вона не говорить? Чи спостерігаються в дитини вербальні стимуляції, гуління, чи наспівує вона пісні або мелодії? Чи кричить дитина, коли засмучена, чи галасує вона, не вимовляючи жодного слова? Покладаючись на власний досвід, деякі АВА-фахівці кажуть, що вербальні стимуляції, часте белькотіння, демонстрація соціальної свідомості або уваги ( наприклад, дитина пильно дивиться на ваше обличчя, коли ви їй співаєте) є хорошими показниками того, що невербальна дитина почне говорити. Діти, які продукують ехо-реакції, співають пісні без слів і "граються" зі звуками мовлення, часто швидко досягають успіху під час інтенсивного мовленнєвого втручання.

Поведінка становить значну частку комунікації. Вважається, що в дітей, які не вміють комунікувати або є невербальними, спостерігаються найбільш стійкі та складні проблеми поведінки. Чому? Уявіть собі, що ви перебуваєте в оточенні, де ніхто не розмовляє вашою мовою. Ви дуже голодні, і намагаєтеся переконати цих людей нагодувати вас. Як довго ви будете пояснюватися жестами, перш ніж почнете штовхати когось або розкидати речі?

Якщо в дитини відсутня внутрішня мотивація до комунікації, і немає зовнішньої необхідності в спілкуванні, то з погляду такої дитини набагато простіше брати участь у поведінці, ніж у комунікації. Дитина, якій дозволяють скидати свою тарілку на підлогу під час вечері, щоб позначити, що вона наїлася, має нульовий стимул до добору слів, формування звуків і говоріння.

Посилення також має величезне значення. Для того, щоб дитина з аутизмом навчилася спілкування, необхідна присутність заохочення. Багато батьків думають: "Чому ми маємо заохочувати дитину до того, щоб вона говорила? Інші діти просто починають розмовляти, і для цього їм не потрібен M&M's". Однією з характерних рис, притаманних розладам аутистичного спектра, є якісне порушення комунікації. Це може означати, що дитина не володіє мовленням, має затримку розвитку, або ж у неї відсутня мотивація до використання наявних у них мовленнєвих навичок.

Є безліч варіантів для навчання невербальних дітей комунікативних навичок, і часто сертифіковані фахівці або консультанти в галузі АВА-терапії радять використовувати кілька підходів одночасно. Поговоримо про різні методи навчання комунікації.

Вербальний поведінковий підхід. Є безліч різних способів застосування Прикладного аналізу поведінки, і вербальна поведінка є одним із відгалужень АВА-терапії. Вербальна поведінка має функціональну мовленнєву спрямованість. Вербальний поведінковий підхід передбачає підхоплення і побудову внутрішньої мотивації, а також використання заохочень для посилення комунікації за допомогою вербальних дій (манд/звернення з проханням, такт/найменування предметів і дій тощо). Мовлення розглядається і навчається як поведінка, розбиваючись на компоненти. Якщо дитина любить морозиво, одним із перших слів, які вона навчиться вимовляти, буде "морозиво". Тобто, мотивація дитини до отримання бажаного об'єкта використовується для формування мовлення: сказав "морозиво" - отримав морозиво. У межах цього підходу для отримання бажаних реакцій також використовується повторення, підказки і процедура формування реакції. Спочатку реакцію "м'я" розглядають як прийнятну для прохання отримати м'яч. Згодом (і з проведенням ретельного аналізу даних) критерії для реакції стають дедалі суворішими доти, доки дитина не навчиться говорити "м'яч".

Мовленнєва терапія/логопедія.Зазвичай із 10 дітей, з якими працює АВА-терапевт, приблизно 6-7 дітей отримують і мовленнєву терапію. Багато батьків вважають, що логопедія є єдиним способом навчити невербальну дитину розмовляти. Логопеди часто працюють із такими станами, як заїкання, порушення мовлення тощо. Для деяких дітей мовленнєва терапія виявляється дуже ефективною, інші ж за її допомогою не досягають суттєвих результатів. Дуже важливо, щоб під час пошуку спеціалістів, які працюють із дефектами мовлення, батьки орієнтувалися на логопедів, які мають досвід роботи з аутизмом або проблемною поведінкою. Також необхідно звернути увагу на інтенсивність пропонованих послуг. Багато дітей, які отримують мовленнєву терапію, займаються з логопедом лише 15-45 хвилин на тиждень. Для невербальної, низькофункціональної дитини з аутизмом цього може виявитися недостатньо для досягнення значущих цілей. Якщо дитина отримує мовленнєву терапію і водночас демонструє серйозний прогрес, є висока ймовірність того, що її команда і АВА, і логопед працюють у тісній співпраці. Співпраця між усіма членами команди має величезне значення.

Мова жестів.Варто завжди комбінувати усне найменування предмета з мовою жестів, щоб дитина могла одночасно не тільки навчитися жесту, а й чула необхідне слово. Під час розгляду такого варіанту комунікації, як мова жестів, зазвичай одразу ж постає питання про вік дитини, а також про рівень розвитку навичок дрібної моторики в неї. Якщо дитина володіє слабкими навичками дрібної моторики і не може відтворювати різноманітні складні жести для комунікації, у такому разі мова жестів є не найкращим вибором (хоча ви все одно зможете навчити її наближених реакцій). Вік у цьому випадку має велике значення. Якщо дитині лише 2 роки, і вона проводить увесь свій час удома разом із мамою й татом, тоді мова жестів є хорошим варіантом. Однак, якщо дитині 11 років, і вона ходить до школи, а потім залишається на гуртки та відвідує секцію карате, тоді всі ті люди, з якими вона регулярно контактує, також мають розуміти жести дитини. Якщо така дитина підійде до свого вчителя на перерві та покаже жестами "червоний зошит", чи зрозуміє її вчитель? Якщо діти не отримують швидкої реакції на мову жестів, вони припиняють її використовувати. Крім того, однією дуже поширеною помилкою є початкове навчання дитині жесту "ще", який згодом узагальнюється. Діти "застряють" на цьому жесті, звертаючись до дорослих із проханням "ще", хоча часто дорослі просто не знають, про що йдеться. Якщо ж ви все таки навчаєте дитину жесту "ще", обов'язково пов'язуйте його з конкретним предметом, про який вона просить.

Система комунікації PECS (Picture Exchange Communication System).Із системою комунікації PECS дитина вчиться комунікувати за допомогою обміну картками із зображенням предметів/об'єктів для отримання цих предметів або об'єктів. Система PECS проста у використанні, її можна застосовувати в різних умовах довкілля, і в процесі її можна вдосконалювати та ускладнювати. Ви можете навчити дитину будувати повні речення, просити про кілька предметів одразу, описувати свій день, розмовляти з людьми тощо. На відміну від мови жестів, перевагою PECS є те, що картки та фотографії доступні для розуміння будь-якою людиною. У цій системі можуть використовуватися картинки або фотографії предметів, залежно від того, що краще працює у разі кожної конкретної дитини. Ще однією перевагою системи PECS є комунікація між однолітками. Звичайна трирічна дитина може не розпізнати жест, що означає слово "гра", але вона зрозуміє, що фотографія лялькового будиночка означає "Хочеш пограти в ляльковий будиночок?". Недоліки PECS включають у себе складність підтримання повного асортименту карток/фотографій, а також швидку зміну інтересів у дитини, що може вимагати дуже частого оновлення комплекту карток.

Допоміжні комунікативні пристрої. Допоміжні комунікативні пристрої відтворюють мовлення дитини, використовуючи модельований голос. Дитина вставляє картки або натискає на кнопки, а механізм - говорить. Оскільки йдеться про технічне обладнання, передбачається, що дитина має когнітивні здібності для самостійного застосування цього обладнання. Однак, якщо в сім'ї є iPad, можна скористатися безліччю застосунків для комунікації, які доступні невербальним дітям і дають їм змогу комунікувати за допомогою кількох натискань пальців. Перевагою допоміжних комунікативних систем є те, що їх можуть використовувати люди з різними фізичними обмеженнями, оскільки їх можна модифікувати й адаптувати для дітей, які мають проблеми із зором, слухом, набором тексту тощо. Такі пристрої є портативними та дають змогу дитині швидко висловити свої бажання, думки, потреби та особисту думку практично в будь-яких умовах.

Залучення в мовленнєве середовище. Цей метод, зазвичай, використовується в дитячих садочках та інших дошкільних установах, у яких ведеться робота з дітьми з особливими потребами. Упродовж дня дитина залучена в мовленнєве середовище з метою створення стимулюючої атмосфери, що сприяє формуванню та розвитку мовлення. Усі предмети чітко позначаються фотографіями та словами, дітей залучають до розмови, навіть якщо вони не вміють говорити ("Девіде, моє пальто блакитне? Кивни головою, якщо моє пальто блакитне!"), а педагоги індивідуально працюють із кожною дитиною над навичками гри по черзі, встановленням зорового контакту, спільної уваги тощо. Такі групи дещо нагадують методику навчання опорних навичок. Перевагою методу залучення в мовленнєве середовище є простота, з якою цей метод може бути використаний батьками зі своєю дитиною. Цей підхід концентрується на основних віхах розвитку, які є передумовою для появи перших слів, наприклад, лепет, розпізнавання віддалених звуків, імітація дій, реакція на інструкції та комунікація за допомогою жестів. Робота 1:1 з дитиною також передбачає велику кількість заохочень і взаємодію, що виникає у природний спосіб. Наприклад, інструктор може поводитися так, ніби лепет дитини - це слова, і вступати з дитиною в розмову. Описуйте свої дії та дії дитини, навіть якщо вона не відповідає вам ("Ми зараз піднімаємося сходами. Давай порахуємо сходинки: 1,2,3,4..."). Під час оповіді намагайтеся встановлювати зоровий контакт із дитиною, будувати взаємодію на базі спільних інтересів, зберігати жвавий вираз обличчя тощо.

Порада батькам.Широкий спектр програм, книжок, ресурсів та закладів, що обіцяють навчити дітей з аутизмом мовленнєвих навичок, може бути дещо лякаючим і незрозумілим для батьків. Будьте критичними споживачами та підбирайте перевірені методи, що мають науково-дослідницьке обґрунтування, які чітко пояснюють, як працює вттручання, і що в нього входить. Ставте багато запитань! Перш ніж оплатити втручання або купити книжку, нехай фахівець пояснить вам, як саме це працює.

Незалежно від того, який підхід ви вибрали для навчання дитини з аутизмом комунікаційних навичок, він має передбачати управління поведінкою для того, щоб бути ефективним і послідовним у різних умовах навколишнього середовища та з різними людьми. Дитина має засвоїти, що нічого, окрім системи комунікації, більше не працюватиме. Це означає, що якщо ви навчаєте дитину використання мови жестів, щоб просити про печиво, то їй більше не можна дозволяти підійматися на кухонний стіл і брати коробку з печивом з верхньої полиці шафи. Зробіть спілкування з вами обов'язковою вимогою, інакше дитина не буде комунікувати.

Дитина також має зрозуміти, що спілкування з людьми призводить до позитивних наслідків. Якщо дитина щойно навчилася просити "сік", то на першому етапі вона має отримувати ковток соку щоразу, коли вона каже "сік". Дитина має побачити, що спілкування з людьми оперативно задовольняє її потреби та бажання. Якщо ви розробили та впровадили систему комунікації для дитини з аутизмом, і результати ваших зусиль суперечливі, запитайте себе: "Чи є ця комунікативна система єдиним способом для дитини отримати те, чого їй хочеться або що їй необхідно?" Якщо відповідь негативна, то, можливо, саме тому ви не бачите прогресу.

Якщо йдеться про формування та розвиток мовлення, раннє втручання має вирішальне значення. Проте дослідження показують, що невербальні дорослі з діагнозом аутизм також можуть опанувати мовленнєві навички. Дітям старшого віку буде складніше навчитися говорити, але це не є неможливим. Найперспективнішими методами, придатними для дітей віком старше 5 років, є допоміжні комунікативні пристрої (що не перешкоджають використанню мовлення) та підходи до розвитку мовленнєвих навичок, які сприяють формуванню спільної уваги.

Джерело: http://www.iloveaba.com/2012/05/teaching-non-verbal-children-to.html