ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ РІЗНОМАНІТНИХ ФОРМАТІВ ТУАЛЕТНОГО ТРЕНІНГУ

Є декілька різних протоколів для формування навички користуватися туалетом у дітей із порушеннями розвитку, включно з класичним протоколом Азріна і Фокса (1971), і його різними варіаціями (Cocchiola, Martino, Dwyer & Demezzo, 2012; Kroeger & Sorensen, 2010; Cicero & Pfadt, 2002). Протокол туалетного тренінгу підбирається в індивідуальному порядку, виходячи з характерних особливостей і потреб дитини з РАС, а також можливостей її оточення. Більшу частину протоколів можна категоризувати на дві основні групи - протоколи інтенсивного туалетного тренінгу, і протоколи туалетного тренінгу, впровадженого в загальний розпорядок дня дитини (повсякденну побутову або навчальну діяльність).
Туалетний тренінг, який впроваджується в повсякденний режим дня, зазвичай має три основні етапи - 1) навчання сечовипусканню в туалеті; 2) тренування "утримання" від сечовипускання в штани; і 3) формування ініціативи. На основі індивідуальних особливостей дитини (збору даних про частоту сечовипускань впродовж дня) розробляється графік відвідування туалету, і якщо дитина успішно сходить до туалету, то вона отримує заохочення. Якщо станеться "інцидент" (тобто дитина обмочить штанці), то розклад оновлюється, дитині допоможуть переодягнутися, і вона продовжує займатися своєю звичайною діяльністю - до наступного відвідування туалету.
 Інтенсивний туалетний тренінг передбачає зосередження тільки на формуванні цієї навички. Тобто всі звичні види діяльності дитини скасовуються (наприклад, заняття або прогулянки), і протягом обмеженого періоду часу дитину висаджують на унітаз за дуже щільним розкладом, на відносно тривалі періоди часу, і вона отримує невеликі перерви поза туалетною кімнатою, згідно з цим же розкладом. Наприклад, дитина має сидіти на унітазі 20 хвилин, і виходити на перерву на 10 хвилин. Якщо в процесі сидіння на унітазі за запланованим розкладом, відбувається сечовипускання, то дитині одразу ж видають приз і звільняють на позапланову перерву.
Якщо розглядати ці формати на основі принципу застосування найефективнішого втручання, то ефективність цих протоколів неодноразово доведена в науковій літературі. Однак, якщо дотримуватися принципу найменшого обмеження, то тренінг, який впроваджується в повсякденний розпорядок дня, є менш обмежувальним, ніж інтенсивний тренінг. У рамках трьохетапного тренінгу дитина живе звичайним життям, відвідує звичайні заняття, і це дає змогу працювати над формуванням додаткових навичок, окрім навички користуватися туалетом.  У процесі застосування інтенсивного тренінгу, дитина більшу частину часу проводить у туалеті, і, отже, її доступ до додаткових видів діяльності суттєво обмежений. Крім формування цільової навички - сечовипускання в туалеті, практично неможливо зосередитися на роботі над додатковими завданнями, такими як розвиток мовлення або навичок гри.
Крім цього, трьохетапний тренінг більш індивідуалізований. Розклад відвідувань туалету розробляється на основі індивідуальних вихідних даних, і, отже, дитина відвідує туалет рівно стільки, скільки це необхідно. В інтенсивному тренінгу використовується заздалегідь визначений розклад. Зрозуміло, його можна індивідуалізувати, але якщо ми хочемо домогтися таких самих результатів, які описано в науковій літературі, то ми використовуватимемо цей розклад таким, як є. Варто також врахувати, що перебуваючи тривалий час в обмеженому середовищі, дитина відчуватиме незручність, і цілком імовірно, що проявлятимуться додаткові поведінкові проблеми, такі як плач або істерики.
Очевидною перевагою інтенсивного туалетного тренінгу є вкладення часових ресурсів. Протягом відносно короткого проміжку часу - інколи навіть протягом 1-2 днів, можна досягти суттєвих результатів: дитина може швидко навчитися сечовипускання в туалеті, і кількість "інцидентів" наблизиться до "нуля". У разі використання трьохетапного туалетного тренінгу знадобиться щонайменше один-два тижні, щоб дитина навчилася розпізнавати, де можна пісяти, а де - небажано. Але, і це у відносно поодиноких випадках. Зазвичай процес навчання триває набагато більший проміжок часу - від місяця до півроку.Коли поведінковий фахівець обирає, який протокол туалетного тренінгу краще використовувати, то надзвичайно важливо залучити батьків дитини до процесу вибору. Деяким сім'ям набагато легше виділити необхідні ресурси, і "одним махом" сформувати навичку користуватися туалетом, зосередившись тільки на цьому. Деяким сім'ям надзвичайно важливо, щоб звичний розпорядок дня дитини не порушувався - щоб вона відвідувала заняття, виходила на прогулянку, а також щоб з нею тривала інтенсивна робота над формуванням мовленнєвих навичок. У такому випадку, кращим буде трьохетапний туалетний тренінг, незважаючи на те, що процес навчання триватиме довше.
Також важливо пам'ятати про те, що будь-який обраний формат роботи повинен привести до бажаних результатів. Отже, поведінковий фахівець має оцінити, наскільки складно буде досягти високого ступеня процесуальної точності під час використання того чи іншого формату, тобто наскільки точно батьки застосовуватимуть його рекомендації. На додаток, надзвичайно важливо забезпечити моніторинг процесу.

Незалежно від того, який формат роботи вибрано, поведінковий фахівець повинен забезпечити збір даних, зобов'язаний відображати ці дані в графіку і ретельно (на щоденній основі!) відстежувати зміни в поведінці, щоб упевнитися в ефективності запропонованої ним процедури. Хороші новини в тому, що в разі потреби можна змінити формат, і внести зміни в протокол. Якщо з дитиною почали працювати над формуванням навички користуватися туалетом за допомогою впровадження навчання у звичайний розпорядок дня, і цей протокол є неефективним, можна змінити формат роботи, і почати застосовувати інтенсивний тренінг. Однак, будь-яке рішення такого роду має бути ретельно продуманим і обґрунтованим, зміни в програмі мають бути узгоджені з батьками, і поведінковий фахівець має уважно відслідковувати прогрес, спираючись на аналіз даних і дотримуючись прав дитини на ефективне поведінкове втручання.